Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"

лежати на траві, обійматися, бігати босоніж і дивитися на горизонт. Що вже саме по собі розкіш.

Переноску, втім, варто таки взяти в багатоденний похід. Бо діти, маючи властивість втомлюватися, ще мають і властивість бути занадто активними. Тож запхати енерджайзера в переноску на скелястому переході може бути незайвим. Якщо ж переноски нема, а дитя треба бодай трохи вповільнити, знову звертайтеся до своєї фантазії. От я нещодавно попросила Кору потримати шматок скелі, наприклад, – величиною з одноповерховий будинок. Бо ще от-от і впаде, і задавить все село внизу, якщо Кора його не підтримає… Стояла, кряхтіла, відповідально тримала, аж втомилася, відтак пішла поважно, з почуттям сумлінно виконаного обов’язку.

Отже, ще раз нагадаю про мотивацію походу: ми йдемо до чарівника, до фей, до снігу, до найвищої на світі річечки, до виробника трансформерів чи до Баби-Яги загадувати бажання. Але аж ніяк не «мовчи і йди, бо так мама і тато роблять» чи «ми гуляємо, бо тут красиво» – це точно не прокатить.

Ті ж правила поширюються і на урбаністичні терени. В жодному разі, збираючись із подругою і дітьми на шопінг, не анонсуйте цю чудову розвагу: «Ми йдемо в магазин, купимо мамі сукні». Тим більше, утримайтеся від гіркої правди: «А ще мама переміряє вісімсот пар туфель і потім буде довго думати, які відкласти, відтак півдня шукатиме щось краще і повернеться за тими, найпершими, бо так завжди буває – і дурепа мама, що не взяла їх одразу ж».

Без додаткової людини, до речі, жодного шопінгу в вас не вийде в принципі – не плекайте даремних надій. Тому просіть вірну подругу-камікадзе або вашого чоловіка чи бойфренда (останній може все ще намагатися вам сподобатися і посилено буде показувати, що ваші діти – його щастя), повідомте їм про їх життєву важливість і вирушайте.

Є міста, просто створені для такого типу дозвілля. Коли у вас обмаль цього безцінного закордонного часу і треба встигнути все: купити шмаття на знижках, попити холодного ламбруско чи кави («кава» в Іспанії – це шампанське, майте на увазі), завести дітей на море, глянути архітектуру, вдихнути вуличного життя, роздивитися характерних персонажів і помедитувати над улюбленим шедевром у картинній галереї.

Тут насправді і дорослий втомиться, якщо чесно. Тому є чудовий спосіб, аналогічний гірському – зупинятися. Не треба оцих галочок у списку Божевільної Білки. Ліпше бачити менше, але, пардон, без рвання сраки. Міста штибу Берліну, а ще ліпше – Барселони, дуже добре підходять для такого проведення часу. По всіх усюдах, на периферії чи в історичному центрі, тут за гроші чесних платників податків збудовано безліч дитячих майданчиків. Дуже правильних, функціональних, цікавих, для різних вікових груп, а не для відчіпного. При цьому філантропи розмістили їх у зоні терас кав’ярень і барів, так, аби і змучена мама, спустивши дитятко з поводка, могла собі випити якоїсь клари (пивний коктейль) чи зимного білого вина.

Перевірено на собі – тягали з подругою два дні поспіль Кору і Каю магазинами у Барселоні. Подруга – білява модель, тому всі захоплені чоловічі погляди і всі заздрі жіночі діставалися їй, а притому, що ще й діти на ній висли, погляди засудження за перевернуті вішаки чи розкидані аксесуари теж не на мене спрямовувалися. Оно, мовляв, яка безвідповідальна мати – нічого не може вдіяти зі своїми розбишаками. Тим часом я нишком міряла на себе сукні у кабінках…

Вона, до речі, і герой співпереживальної праці, і чудовий приклад того, як не напружуватися. Морозива – то морозива, вина – то вина, майданчик – то майданчик. Однаково ж навколо все красиво й корисно, за винятком хіба що шоколаду на новому жовтому Кориному плащі. Майте на увазі, дорогі батьки: морозиво – лише в тон одягу!

Час від часу ми між собою тихенько вражалися дітям – оно які молодці, героїчно терплять наші походеньки і не ниють. Та ще й гордо українською говорять із німецькими чи китайськими дітьми на майданчиках, бо нема сили, яка б цих двох, коли вони разом, здатна була знітити. Втім, коли прийшов вихідний і всі крамниці було позакривано, всі галереї пройдено й Гауді побачено, діти заявили: «Ми не хочемо на мойе, ми хочемо в місто!» Який може бути ліпший доказ правильності вибраної стратегії?…

Ф.

Філософія батьківства

На котромусь із форумів книговидавців у Львові, коли богемний народ ще на повну силу тусував, пив і гуляв, я зустрілася зі своїми сумськими друзями: письменником Євгеном Положієм та його дружиною Анною. На пиття кави в нас було хвилин зо п’ять, та й то навстоячки – у них за годину відправлявся потяг, мені також от-от слід було їхати, і причина в нас була до смішного ідентична: діти-порічки, залишені вдома на родичів.

– От, – кажу, – Женічка й Анічка, отак-от живемо. Від найдорожчого відмовляємося, як-от від кави з видавцями чи вина з колегами, як від нічних концертів і всього цього, курва, бурхливого довколотворчого процесу, а їм, тим нашим нащадкам, геть по барабану. Особисто я не маю жодних ілюзій щодо того, що колись діти будуть мені бодай трохи вдячними. Я не називаю їх, як їхній батько, пенсійним планом один і пенсійним планом два. Я дуже добре усвідомлюю, що одного прекрасного дня одна з них із ноги відкриє двері дому престарілих, а інша так само з ноги ввіпхне в них мій інвалідний візок.

– Зато, Карпа, – заспокійливо плескає мене по плечі Положій, – хоча би буде, кому нас у той дім довезти…

Мене дуже-дуже дивують жінки у кількарічному декреті «по догляду за дитиною». Я в жодному разі їх не зневажаю, не дивлюся, як деякі люди, поблажливо на домогосподарок, бо в мене емоція одна – священний жах. Я б так не змогла. Для мене дорівнює самогубству перекроїти своє життя під когось, відмовитися від того, чим ти жив – бо то ж прийнято – присвятити себе дитині (Боже солодкий, яка патетика), вдягти на себе в прямому чи переносному сенсі халат, вбитися фізичною роботою, перетворившись на комплексне обслуговування когось, у кого ще й свідомості як такої нема. Самогубству повільному і особливо збоченому.

Так, я знаю, більшість мамуньок мене зараз запльовує отрутою й закидає камінням, але ж я ніколи не писала для більшості. Не подобається вам те, що я пишу, а подобається те, як ви живете – відкладайте цю книжку чи просто поверніть до магазина. Але наостанок запам’ятайте: я насправді вами захоплююся, бо просто нема в мене такої